Якщо послухати московитських “істориків”, то козаки у XVIII столітті тільки те й робили, що пили горілку та закушували галушками, убравшись у вишиванки та шаровари. А ще були недолугими та безграмотними.
Насправді ж усе було зовсім не так. Світова спільнота визнавала козацьку Україну. Вона присутня на мапах тодішніх картографів. А територію наша країна займала набагато більшу, ніж зараз внаслідок утримування частини земель сучасної білорусі та росії.
Козацтвом керували освічені старшини, які здобували освіту в Києво-Могилянській колегії. Гетьмани теж були просунутими. Переважно володіли кількома мовами відразу.
Випивку могли собі дозволити, але тільки під час відпочинку. За зловживання в поході козаків суворо карали, іноді навіть страчували. Та й пили козаки не горілку в сучасному розумінні, а фруктові наливки. Тож напитися до чортиків було складно.
Та найбільше міфів функціонує довкола постаті гетьмана Івана Мазепи. Так, росіяни вважають його зрадником. Між тим Петро І, який свого часу був старанним учнем Мазепи, зрадив його першим. Цар відмовився допомогти гетьману в борні зі шведами, і тому довелося укладати з загарбниками мирову угоду.
Багато чуток точилося довкола стосунків видатного українця з жінками. Байрон навіть написав поему “Мазепа”, де розповів міфічну історію кохання молодого Івана з дружиною польського шляхтича. Зраджений чоловік нібито одного разу застукав українця на гарячому, роздягнув голяка, прив’язав до коня й вистрелив тварині над вухом.
Кінь поніс бранця додому з чималою швидкістю, а гілки дерев шалено били по тілу чоловіка. Тварина не винесла такої тривалої подорожі, а напівживого гетьмана врятували селяни. Звісно, віриться у подібну притчу з великими труднощами. Адже жодна людина не змогла б витримати такий довгий шлях без води та їжі.
