Їхня історія кохання схожа на казку. Толик служив в армії, коли йому натрапив на очі журнал “Україна”. На обкладинці була переможниця огляду самодіяльності. Євдокименко похвалився перед товаришами: “Ось які гарні дівчата у нас на Буковині!” Й сказав, що обов’язково розшукає Софію, коли повернеться додому. Вирізав фото з глянцю і почепив над ліжком.
Він і справді познайомився зі студенткою Чернівецького музучилища, коли повернувся додому. От тільки Ротару парубок категорично не сподобався. Вона дуже довго відмовляла в побаченнях, відправляючи своїх подруг. У Софії тоді був кавалер-акордеоніст. Вона вважала, що тандем – співачка й акомпаніатор – ідеальний.
Одного дня дівчина з подругою випадково зустріли Анатолія в місті. Раптом вона втямила, що кохає його. Він за звичкою запросив на побачення, ні на що не сподіваючись. А вона прийшла. Відтоді вони стали нерозлучними.
Весілля гуляли в рідному селі Соні Маршинцях. Всі співали українських та молдовських пісень. А потім пішов сильний дощ, але ніхто не зважив – продовжували веселитися, хоч і промокли. Євдокименко вважав, що заводити дитину слід після закінчення навчання, то жінці довелося піти на хитрість.
Вона сказала, що вже вагітна. Чоловік утратив пильність, і в них усе вийшло. Потім, щоправда, довелося довго пояснювати, чому через 9 місяців не народила, а трохи пізніше. З пологового будинку Ротару забирали з оркестром.
Свекруха лежала в лікарні, а свекор усіма силами допомагав няньчити маленького Русланчика. Хлопчику довелося жити в дідуся ще довго, адже батьки весь час пропадали на гастролях. Він чекав на зустрічі з нетерпінням.
Роки проминули, як один день. Якось Анатолію стало зле. Троє лікарів поставили діагноз – рак мозку. Та Софія Михайлівна вирішила проконсультуватися в Німеччині. З’ясувалося, що в чоловіка інсульт. Потім стався другий і третій, після якого Євдокименко перестав розмовляти. А четвертий інсульт забрав життя в коханого чоловіка Софії Ротару.
