Андре Тан пригадав свого друга дитинства, з яким провів чимало часу. Вони разом відвідували басейн. А ще разом грали в народному оркестрі на балалайці. Тож гастролювали чи не по всьому так званому СНД.
Далі дороги близьких друзів розійшлися. Андре вступив до текстильного технікуму, і вони стали бачитися рідше. Згодом дружба зійшла нанівець. Коли Тан уже мешкав у Києві й почав непогано заробляти, товариш із дитинства сам його розшукав.
Приїхав у гості, багато згадували минуле. Потім він розповів, що збирається розпочати бізнес і попросив дати грошей. Дизайнер не відмовив, позичив, адже багатолітня дружба для Андре не була порожнім звуком. Відтоді земляка більше не бачив.
Цілий рік не згадував про друга, оскільки мав купу невідкладних справ. А коли вирішив зателефонувати, то не зміг цього зробити. Хотів зв’язатися з однолітком через соцмережі й несподівано для себе з’ясував, що його заблоковано.
Минув час. Андре Тан уже й думати забув про борг, як раптом товариш знову з’явився у його житті. Поводився так, неначе нічого не сталося. А сам і словом не прохопився, що збирається віддавати позичені гроші. Дизайнер усвідомив, що за цей час набагато переріс колишнього друга й сам собі сказав:
“Відпусти минуле, це вже не твоє, ти вже не той Андре”.
Якщо заповзятливий земляк збирався знову попросити грошей в борг, то в нього нічого не вийшло. Байки про стару дружбу вже не проходили. Андре Тан усвідомив, що доля дала йому набагато більше за ці 5 років. Кар’єра стрімко розвивалася, і він заробив набагато більше, аніж загубив, позичивши старому другу.
